Forwarded from Валерій Калниш | Чорна лампа 🇺🇦
4 липня. У США національне свято – День незалежності. Незалежності, яка зараз катастрофічними темпами втрачається американцями, на чолі яких опинився невіглас, нарцис та безпринципна людина.
Через дії Трампа США, які раніше сприймалися як позитивний приклад демократичної форми правління, зараз перетворюються на внутрішньополітично слабку країну, яка втрачає зовнішній вплив та авторитет. Трамп перетворює цю країну в автократію, наслідуючи найпотворніших з них – путінську та сіцзінпінівську систему.
Місце демократії займає популізм. Судова влада знаходиться під постійним тиском. Виконавча влада виконує примхи президента, який використовує свою посаду для власного збагачення. Союзників Штатів Трамп перетворю на опонентів, а з ворогами він не воює, а підлещується до них. І це було б справою США і тільки США, якби дії та бездіяльність Трампа не відбивалася на всьому світові.
Через його підривну політику страждають інші країни, які вимушені або підлаштовуватися під примхи «голого короля», або відійти в бік. Сильнішими стають лише покидьки та диктатори, які використовують США як боксерську грушу. Іран "перемагає" 4 липня американців мертвим аятолою. путін, в переддень американського свята відверто бреше про успіхі кацапської армії, намагаючись продемонструвати хибність західної політики та підтримки України. А Китай 1 липня максимально гучно та пафосно відсвяткував 105-ту річницю заснування Комуністичної партії Китаю, демонструючи власну «абсолютну стабільність і монолітність» на противагу «розколотій і занепадаючій американській демократії».
Трамп - це найгірший президент США нового часу. Як відомо, коли після приходу Трампа, у Білому домі оновлювали галерею офіційних портретів президентів США у Західному крилі, замість традиційного портрета 46-го президента Джо Байдена республіканська адміністрація демонстративно повісила зображення механічної ручки, який підписує документ. Було б справедливо, на місці адміністрації 48 президента США (сподіваюсь, це буде не хтось з трампівської когорти), замість портрета Трампа залишити порожнє місце. Бо нічого серйозного, суспільно важливого, цінного діючий президент США собою не представляє.
А американців, звичайно, зі святом. Бажаю повернути собі ту саму незалежність і гідність, яку вони вибороли 1776-го, і наступні 250 років були прикладом цієї боротьби.
Через дії Трампа США, які раніше сприймалися як позитивний приклад демократичної форми правління, зараз перетворюються на внутрішньополітично слабку країну, яка втрачає зовнішній вплив та авторитет. Трамп перетворює цю країну в автократію, наслідуючи найпотворніших з них – путінську та сіцзінпінівську систему.
Місце демократії займає популізм. Судова влада знаходиться під постійним тиском. Виконавча влада виконує примхи президента, який використовує свою посаду для власного збагачення. Союзників Штатів Трамп перетворю на опонентів, а з ворогами він не воює, а підлещується до них. І це було б справою США і тільки США, якби дії та бездіяльність Трампа не відбивалася на всьому світові.
Через його підривну політику страждають інші країни, які вимушені або підлаштовуватися під примхи «голого короля», або відійти в бік. Сильнішими стають лише покидьки та диктатори, які використовують США як боксерську грушу. Іран "перемагає" 4 липня американців мертвим аятолою. путін, в переддень американського свята відверто бреше про успіхі кацапської армії, намагаючись продемонструвати хибність західної політики та підтримки України. А Китай 1 липня максимально гучно та пафосно відсвяткував 105-ту річницю заснування Комуністичної партії Китаю, демонструючи власну «абсолютну стабільність і монолітність» на противагу «розколотій і занепадаючій американській демократії».
Трамп - це найгірший президент США нового часу. Як відомо, коли після приходу Трампа, у Білому домі оновлювали галерею офіційних портретів президентів США у Західному крилі, замість традиційного портрета 46-го президента Джо Байдена республіканська адміністрація демонстративно повісила зображення механічної ручки, який підписує документ. Було б справедливо, на місці адміністрації 48 президента США (сподіваюсь, це буде не хтось з трампівської когорти), замість портрета Трампа залишити порожнє місце. Бо нічого серйозного, суспільно важливого, цінного діючий президент США собою не представляє.
А американців, звичайно, зі святом. Бажаю повернути собі ту саму незалежність і гідність, яку вони вибороли 1776-го, і наступні 250 років були прикладом цієї боротьби.
💯363❤15👍9
Forwarded from ✙Resurgam✙
Час підготуватись, щоб завдати критичного удару по одній з ключових галузей Кремля
Наприкінці року банківський сектор Кремля, скоріше за все, зануриться у кризу, бюджет буде важко зшити (особливо якщо ціни на нафту втримаються) і тому будь-який камінчик на цій горі може посилити ефект доміно.
➡️ А потенційно Україна має не просто «камічник», а цілий валун, яким можна притиснути ще одну галузь на додачу до нафтопереробної, яка на московії переживає не найкращі часи.
З 1 січня 2027 року наберуть чинності/завершать впровадження санкцій ЄС щодо повної заборони СПГ. Після цього Кремль постане перед питанням: «Куди його дівати», як і загалом газ. З урахуванням того, що Силою Сибіру — 2 і не пахне, а все інше і так вже працює на максимальних технічних потужностях. То...
Найуразливіша точка Кремля у плані СПГ
Найвразливіше місце Кремля у плані СПГ знаходиться від України на відстані від 2800 до 3000 кілометрів — це Ямал-LNG із 15 газовозами класу Arc-7 (наприкінці року їх буде 16), які його обслуговують.
На Ямал припадає майже 60% усього експорту СПГ, який здійснює Кремль. За січень–травень московія експортувала 14,5 млн тонн газу, з яких 8,3 млн тонн припадало на Ямал. А більша частина цього експорту орієнтована саме на Європу. 87% від усіх парій, що виходили з Ямалу у 2025 році, припадали на Європу (Франція, Іспанія, Бельгія).
Тож з 1 січня 2027 року московські експортери постануть перед питанням: «куди везти?». Тому вже зараз Кремль намагається попередньо укласти контракти в Азії, щоб переорієнтувати постачання з 2027 року. Для прикладу, в Індонезію, зустрічі з якою зараз активно проводить Кремль на різну тематику.
Тож не дати переорієнтуватися й адаптуватися Кремлю має стати важливим завданням для України з метою створення ще однієї системної кризи на московії, яка потягне за собою й супутні галузі: від видобутку та розробки до транспортування.
Специфіка Ямалу
Специфіка Ямалу полягає в тому, що для його обслуговування потрібні специфічні льодостійкі газовози класу Arc-7. Кораблі цього класу є найбільш рідкісними та складають до 3% всіх газовозів світу.
Для розуміння, будівництво такого корабля для Кремля обходиться від 250 мільйонів доларів. Останні закладені судна цього класу коштували Кремлю 380 млн доларів. А максимальна поточна потужність московії будувати подібні кораблі зараз не перевищує 1 судно на 12-18 місяців.
Специфіка Ямалу в тому, що його нині обслуговують 15 газовозів класу Arc-7 (якщо газовоз Косигін пройде випробування, то 16). Можливо, їх буде 17 наприкінці 2026 року, якщо введуть в експлуатацію газовоз Konstantin Posyet наприкінці 2026 року, як планують, що малоймовірно).
➡️ З 16 потенційних суден — 5 належать московському «Софкомфлоту» (4 з них під санкціями ЄС), а решта керуються грецьким, японськими, канадсько-китайським компаніям.
Тобто саме логістика є найбільш вузьким місцем, через яке можна було б вдарити по всій галузі. Найкраще це можна було б зробити через санкції проти газовозів, які обслуговують на Ямалі іноземні фірми. Це намагається робитись, але це не буде швидко, і тому може бути втрачений «ефект накладання» проблем. Ефект, який нам потрібен для Кремля і якого можна досягти на початку січня завдяки санкціям ЄС щодо СПГ, синхронізувавши процеси логістичного блокування. Санкціонування — цей шлях залишається, але потрібна допоміжна альтернатива.
Допоміжна альтернатива
Наприкінці червня цього року Зеленський анонсував, що українські дрони долітатимуть на 3000 км:
Це практично відстань до Ямалу: від Чернігівської області до термінала Ямал LNG близько 2800 км по прямій. Звісно, трохи далі, з урахуванням потреб у маневруванні. А навпроти Ямал LNG, по інший берег затоки, одразу ще й Artic-2 LNG.
Суб’єктивне спостереження, що від анонсів до можливостей діяти, проходить в середньому 6–18 місяців. Є ймовірність, що цих засобів може бути достатньо для системних ударів углиб вже наприкінці року. Тим паче вже фіксують ураження на глибину понад 2400 км.
⛳️ Наша ціль — зірвати для Кремля намір переорієнтувати цілий газовий кластер СПГ з Європи на Азію. Найбільш реалістично — це позбавити Кремль логістичних можливостей вивозити СПГ з Ямалу. Тим самим зірвуться контракти, а для азійських покупців зростуть ризики співпраці з Кремлем. Фактично всього 16 таргетів в мінус — і потреба витрачати дорогі засоби ураження на сам стратегічний об’єкт може просто відпасти.
🔄 Проблема в тому, що 3/4 цих газовозів Arc-7 розкидані під чужі прапори та іноземні компанії, або залучені з третіх країн, що ускладнює Україні розгляд їх як цілей без політичних наслідків.
Але вихід з цього може бути наступний⤵️
Є цілих 5 суто біля московських газовозів Arc-7 (або навіть суто як газовоз Orion, що переєстрований під прапор рф), ураження яких взагалі не має викликати питань. Тож окреслення ризику для цих суден вартістю від 300 мільйонів доларів — це рішення.
Рішення, яке можна посилити політичною заявою про те, що Ямал LNG є законною ціллю України, оскільки фінансує війну, і від тому Україна не може гарантувати судам під управлінням іноземними компаніями, що туди заходять, безпеку, оскільки вони перебуватимуть у зоні удару по цілях, що фінансуют війну (як НПЗ).
Показовий приліт саме по кремлівському газовозу має створити дилему вибору для грецьких, японських, канадсько-китайських компаній-газовозів: ризикувати активом за пів мільярда чи все ж таки зважати на ризик.
Перебої з логістикою тоді унеможливлять для Кремля переорієнтування експорту зрідженого газу з Європи до Азії саме через нездатність логістики виконати контракти.
➡️ А без цього після 1 січня 2027 року ціла галузь і суміжні підуть за "Москвою".
До цього є час підготуватись, накопичити засоби, побудувати плани та скоординувати політичну риторику, щоб свого часу вчасно окреслити ризики газо-возо-нюхам і тим самим заблокувати логістику Кремля. Тим паче суто кремлівські газовози цього класу, які можуть стати прикладом, що означає політична фраза «не можемо гарантувати безпеку» для інших іноземних суден.
🛑 Тelegram🛑 Сайт🛑 Instagram
🛑 Twitter🛑 Мерч 🛑 Підтримати
Наприкінці року банківський сектор Кремля, скоріше за все, зануриться у кризу, бюджет буде важко зшити (особливо якщо ціни на нафту втримаються) і тому будь-який камінчик на цій горі може посилити ефект доміно.
З 1 січня 2027 року наберуть чинності/завершать впровадження санкцій ЄС щодо повної заборони СПГ. Після цього Кремль постане перед питанням: «Куди його дівати», як і загалом газ. З урахуванням того, що Силою Сибіру — 2 і не пахне, а все інше і так вже працює на максимальних технічних потужностях. То...
Найуразливіша точка Кремля у плані СПГ
Найвразливіше місце Кремля у плані СПГ знаходиться від України на відстані від 2800 до 3000 кілометрів — це Ямал-LNG із 15 газовозами класу Arc-7 (наприкінці року їх буде 16), які його обслуговують.
На Ямал припадає майже 60% усього експорту СПГ, який здійснює Кремль. За січень–травень московія експортувала 14,5 млн тонн газу, з яких 8,3 млн тонн припадало на Ямал. А більша частина цього експорту орієнтована саме на Європу. 87% від усіх парій, що виходили з Ямалу у 2025 році, припадали на Європу (Франція, Іспанія, Бельгія).
Тож з 1 січня 2027 року московські експортери постануть перед питанням: «куди везти?». Тому вже зараз Кремль намагається попередньо укласти контракти в Азії, щоб переорієнтувати постачання з 2027 року. Для прикладу, в Індонезію, зустрічі з якою зараз активно проводить Кремль на різну тематику.
Тож не дати переорієнтуватися й адаптуватися Кремлю має стати важливим завданням для України з метою створення ще однієї системної кризи на московії, яка потягне за собою й супутні галузі: від видобутку та розробки до транспортування.
Специфіка Ямалу
Специфіка Ямалу полягає в тому, що для його обслуговування потрібні специфічні льодостійкі газовози класу Arc-7. Кораблі цього класу є найбільш рідкісними та складають до 3% всіх газовозів світу.
Для розуміння, будівництво такого корабля для Кремля обходиться від 250 мільйонів доларів. Останні закладені судна цього класу коштували Кремлю 380 млн доларів. А максимальна поточна потужність московії будувати подібні кораблі зараз не перевищує 1 судно на 12-18 місяців.
Специфіка Ямалу в тому, що його нині обслуговують 15 газовозів класу Arc-7 (якщо газовоз Косигін пройде випробування, то 16). Можливо, їх буде 17 наприкінці 2026 року, якщо введуть в експлуатацію газовоз Konstantin Posyet наприкінці 2026 року, як планують, що малоймовірно).
Тобто саме логістика є найбільш вузьким місцем, через яке можна було б вдарити по всій галузі. Найкраще це можна було б зробити через санкції проти газовозів, які обслуговують на Ямалі іноземні фірми. Це намагається робитись, але це не буде швидко, і тому може бути втрачений «ефект накладання» проблем. Ефект, який нам потрібен для Кремля і якого можна досягти на початку січня завдяки санкціям ЄС щодо СПГ, синхронізувавши процеси логістичного блокування. Санкціонування — цей шлях залишається, але потрібна допоміжна альтернатива.
Допоміжна альтернатива
Наприкінці червня цього року Зеленський анонсував, що українські дрони долітатимуть на 3000 км:
«Вони 3000+ км будуть, це нові дрони, хороші дрони. Ми будемо йти далі».
Це практично відстань до Ямалу: від Чернігівської області до термінала Ямал LNG близько 2800 км по прямій. Звісно, трохи далі, з урахуванням потреб у маневруванні. А навпроти Ямал LNG, по інший берег затоки, одразу ще й Artic-2 LNG.
Суб’єктивне спостереження, що від анонсів до можливостей діяти, проходить в середньому 6–18 місяців. Є ймовірність, що цих засобів може бути достатньо для системних ударів углиб вже наприкінці року. Тим паче вже фіксують ураження на глибину понад 2400 км.
Але вихід з цього може бути наступний
Є цілих 5 суто біля московських газовозів Arc-7 (або навіть суто як газовоз Orion, що переєстрований під прапор рф), ураження яких взагалі не має викликати питань. Тож окреслення ризику для цих суден вартістю від 300 мільйонів доларів — це рішення.
Рішення, яке можна посилити політичною заявою про те, що Ямал LNG є законною ціллю України, оскільки фінансує війну, і від тому Україна не може гарантувати судам під управлінням іноземними компаніями, що туди заходять, безпеку, оскільки вони перебуватимуть у зоні удару по цілях, що фінансуют війну (як НПЗ).
Показовий приліт саме по кремлівському газовозу має створити дилему вибору для грецьких, японських, канадсько-китайських компаній-газовозів: ризикувати активом за пів мільярда чи все ж таки зважати на ризик.
Перебої з логістикою тоді унеможливлять для Кремля переорієнтування експорту зрідженого газу з Європи до Азії саме через нездатність логістики виконати контракти.
До цього є час підготуватись, накопичити засоби, побудувати плани та скоординувати політичну риторику, щоб свого часу вчасно окреслити ризики газо-возо-нюхам і тим самим заблокувати логістику Кремля. Тим паче суто кремлівські газовози цього класу, які можуть стати прикладом, що означає політична фраза «не можемо гарантувати безпеку» для інших іноземних суден.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍229❤33🤔28👏5
Forwarded from Світанок Старовини
Виготовлення бриндзі, Ясіня, Закарпаття, перша половина XX ст.
Будемо вдячні якщо підтримаєте вподобайкою❤️
#світлини
Будемо вдячні якщо підтримаєте вподобайкою❤️
#світлини
👍458❤201🔥24
Як у Кельцях після Гітлера поляки добивали євреїв, які пережили Голокост
4 липня 1946 року в польському місті Кельце стався один із найжахливіших післявоєнних злочинів у Європі — Кельцький погром. Минув лише рік після завершення Другої світової війни, після звільнення нацистських концтаборів і завершення Голокосту, але для десятків євреїв, які дивом пережили німецьке винищення, війна закінчилася новою трагедією.
Жертвами стали люди, які повернулися додому після концтаборів, переховування або примусових робіт, сподіваючись знову почати мирне життя. Натомість вони зіткнулися з ненавистю, чутками та насильством.
Підставою для погрому стала неправдива історія про нібито викрадення єврейською громадою польського хлопчика. Подібні наклепи про «ритуальні вбивства» існували в Європі століттями й неодноразово ставали приводом для нападів на євреїв. Саме така брехня й стала іскрою, яка розпалила натовп.
Близько 10-ї години ранку 4 липня біля будинку на вулиці Планти, 7, де мешкали єврейські родини, почав збиратися натовп. До подій долучилися не лише цивільні, а й окремі представники міліції, військових та сил безпеки. Замість того щоб захистити людей, частина силовиків брала участь у роззброєнні мешканців будинку та фактично сприяла насильству.
За свідченнями очевидців і матеріалами історичних досліджень, нападники били євреїв прикладами, металевими прутами, камінням, молотками та іншими предметами. Людей викидали з вікон, добивали на вулиці, не щадячи ні жінок, ні літніх людей, ні дітей. Деякі жертви були застрелені.
За офіційними даними, було вбито 42 євреїв і двох поляків, а понад 40–50 осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості. Серед загиблих були люди, які лише нещодавно пережили Голокост і нацистські табори смерті.
Кельцький погром мав величезні наслідки. Він став переконливим сигналом для десятків тисяч євреїв, що навіть після падіння Третього рейху вони не можуть почуватися безпечно у повоєнній Польщі. У наступні місяці країну залишили десятки тисяч євреїв, багато хто назавжди емігрував до Палестини, США та інших держав.
Причини трагедії й досі досліджують історики. Серед факторів називають глибоко вкорінений антисемітизм, післявоєнний хаос, діяльність комуністичних спецслужб, які могли використати ситуацію у власних політичних цілях, а також атмосферу страху й взаємної недовіри. Попри численні дослідження, окремі аспекти подій залишаються предметом дискусій.
Кельце стало останнім великим єврейським погромом у повоєнній Європі. Це одна з найтрагічніших сторінок польсько-єврейської історії, яка нагадує, що навіть після завершення найстрашнішої війни ХХ століття ненависть не зникла.
Кельцький погром — це ще один доказ того, що жоден народ не має морального права монополізувати статус виключної жертви історії. Поряд із власними трагедіями Польща має й власні злочини, про які слід говорити так само відверто, без замовчування, виправдань і подвійних стандартів.
Якщо польські політики та історики вимагають від українців чесної розмови про Волинську трагедію, вони повинні бути готовими з такою ж принциповістю говорити про Кельцький погром, післявоєнне насильство проти євреїв та інші злочини, скоєні громадянами Польщі. Історична пам’ять не може працювати за принципом: чужі злочини — без строку давності, свої — незручний епізод.
Повага до пам’яті жертв починається там, де закінчується вибірковість. Інакше історія перетворюється не на пошук правди, а на політичний інструмент, яким одні трагедії постійно використовують для моральних звинувачень, а інші — відсувають у тінь.
(Михайло Мельник)
4 липня 1946 року в польському місті Кельце стався один із найжахливіших післявоєнних злочинів у Європі — Кельцький погром. Минув лише рік після завершення Другої світової війни, після звільнення нацистських концтаборів і завершення Голокосту, але для десятків євреїв, які дивом пережили німецьке винищення, війна закінчилася новою трагедією.
Жертвами стали люди, які повернулися додому після концтаборів, переховування або примусових робіт, сподіваючись знову почати мирне життя. Натомість вони зіткнулися з ненавистю, чутками та насильством.
Підставою для погрому стала неправдива історія про нібито викрадення єврейською громадою польського хлопчика. Подібні наклепи про «ритуальні вбивства» існували в Європі століттями й неодноразово ставали приводом для нападів на євреїв. Саме така брехня й стала іскрою, яка розпалила натовп.
Близько 10-ї години ранку 4 липня біля будинку на вулиці Планти, 7, де мешкали єврейські родини, почав збиратися натовп. До подій долучилися не лише цивільні, а й окремі представники міліції, військових та сил безпеки. Замість того щоб захистити людей, частина силовиків брала участь у роззброєнні мешканців будинку та фактично сприяла насильству.
За свідченнями очевидців і матеріалами історичних досліджень, нападники били євреїв прикладами, металевими прутами, камінням, молотками та іншими предметами. Людей викидали з вікон, добивали на вулиці, не щадячи ні жінок, ні літніх людей, ні дітей. Деякі жертви були застрелені.
За офіційними даними, було вбито 42 євреїв і двох поляків, а понад 40–50 осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості. Серед загиблих були люди, які лише нещодавно пережили Голокост і нацистські табори смерті.
Кельцький погром мав величезні наслідки. Він став переконливим сигналом для десятків тисяч євреїв, що навіть після падіння Третього рейху вони не можуть почуватися безпечно у повоєнній Польщі. У наступні місяці країну залишили десятки тисяч євреїв, багато хто назавжди емігрував до Палестини, США та інших держав.
Причини трагедії й досі досліджують історики. Серед факторів називають глибоко вкорінений антисемітизм, післявоєнний хаос, діяльність комуністичних спецслужб, які могли використати ситуацію у власних політичних цілях, а також атмосферу страху й взаємної недовіри. Попри численні дослідження, окремі аспекти подій залишаються предметом дискусій.
Кельце стало останнім великим єврейським погромом у повоєнній Європі. Це одна з найтрагічніших сторінок польсько-єврейської історії, яка нагадує, що навіть після завершення найстрашнішої війни ХХ століття ненависть не зникла.
Кельцький погром — це ще один доказ того, що жоден народ не має морального права монополізувати статус виключної жертви історії. Поряд із власними трагедіями Польща має й власні злочини, про які слід говорити так само відверто, без замовчування, виправдань і подвійних стандартів.
Якщо польські політики та історики вимагають від українців чесної розмови про Волинську трагедію, вони повинні бути готовими з такою ж принциповістю говорити про Кельцький погром, післявоєнне насильство проти євреїв та інші злочини, скоєні громадянами Польщі. Історична пам’ять не може працювати за принципом: чужі злочини — без строку давності, свої — незручний епізод.
Повага до пам’яті жертв починається там, де закінчується вибірковість. Інакше історія перетворюється не на пошук правди, а на політичний інструмент, яким одні трагедії постійно використовують для моральних звинувачень, а інші — відсувають у тінь.
(Михайло Мельник)
💯451😢60👍22❤11😱5🤷♂1
Є дані від розвідки: росіяни готують новий масований удар. Зважайте на сигнали тривоги, — Зеленський.
Нюзмейкер Вова блять
Нюзмейкер Вова блять
🤡215💯109🤮38🤬27😈10❤2👌1
Forwarded from Березовый сок
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Поспілкувався з Асланом Хакімовим. Тепер слідчі хочуть дізнатися звідки в нього гроші на виробництво НРК. Дивно, можна ж подивитись офіційні документи ФОП і дізнатися, що гроші з кредиту. Кредит офіційний і досі не повернутий банку. Чи слідчим інше потрібно і саме для того вони допит намагалися провести без присутності адвоката? Запитань стає все більше. Ну, і дивує наполегливість ДМС, яка під контролем ДЗНД СБУ, все ще не залишає сподівань видати цього розробника НРК Росії. Подивіться відео, яке для вас записав Аслан. І якщо хтось сподівається, що я втомлюся займатися цією справою та закину її, то ці сподівання марні.
Володимир Зеленський, нагадую вам, що у вас є всі законні права та повноваження вирішити це питання, як у президента України. Звісно, що Аслан не Міндіч і не Шефір, але користі від від нього, для України, значно більше. Тож, не зволікайте.
Володимир Зеленський, нагадую вам, що у вас є всі законні права та повноваження вирішити це питання, як у президента України. Звісно, що Аслан не Міндіч і не Шефір, але користі від від нього, для України, значно більше. Тож, не зволікайте.
❤261🙏144💯100🤬27👍17👏3
Forwarded from БРИГИНЕЦЬ🇺🇦
🌀 Прощавай, «вікно»: Чому геополітичну кватирку зачинилися до 2027 року
Довгий час вітчизняні та закордонні експерти продавали нам історію про чарівне «вікно можливостей». Мовляв, ось-ось настануть літні місяці, Трамп клацне пальцями, Москва виснажиться, і десь між Самітом миру та неформальними контактами з’явиться та сама шпарина, в яку можна буде проскочити з готовим компромісом.
Аж раптом на сцену виходить поважне Financial Times із посиланням на джерела в Москві та Вашингтоні й каже прямим текстом: вікно не просто зачинилося — його забили дошками щонайменше до лютого 2027 року. Найближчі вісім місяців жодних «содержательных» перемовин не буде.
І поки диванні аналітики шукають у цьому виключно зовнішні причини, реальність набагато прозаїчніша. Зовнішній дипломатичний глухий кут ідеально збігся з внутрішнім українським консенсусом, про який я вам таврував уже давно.
Схема була проста: спробувати проскочити вибори на бліцкригу під час короткої «літно-осінньої паузи». Але реальність внесла свої корективи. На Банковій сіли, тверезо порахували реальні рейтинги, звели баланс голосів, вчергове зважили фактор Залужного і прийшли до єдиного логічного висновку: виграти вибори прямо зараз для чинної команди неможливо. Політичний капітал проїдений, а гра у «кватирки» з Конституцією лише остаточно добила б легітимність влади в очах армії та Заходу.
А формула тут математично проста: якщо виграти вибори неможливо, а віддати владу — страшно, значить, вибори проводити не можна. А як не проводити вибори в законний спосіб? Правильно — продовжувати війну.
Ось так і народився цей дивний, цинічний, але залізобетонний консенсус:
Путін продовжує воювати, бо марить «Ялтою на двох» із Трампом (поки Китай тишком-нишком перетворює РФ на свій сировинний придаток).
Трамп не може нічого вирішити, бо суб'єктна Європа вмикає йому «холодний душ» і відмовляється знімати санкції за його першим свистком.
Українська влада з полегшенням закриває тему виборів, ховаючи свої електоральні страхи за об'єктивною неможливістю зупинити бойові дії.
ОТЖЕ:
Попереду — вісім місяців жорсткої, сухої математики ресурсів. Без магії, без секретних планів швидкого миру на коліні і без електоральних ілюзій. Кватирку зачинено. Працюємо далі.
Довгий час вітчизняні та закордонні експерти продавали нам історію про чарівне «вікно можливостей». Мовляв, ось-ось настануть літні місяці, Трамп клацне пальцями, Москва виснажиться, і десь між Самітом миру та неформальними контактами з’явиться та сама шпарина, в яку можна буде проскочити з готовим компромісом.
Аж раптом на сцену виходить поважне Financial Times із посиланням на джерела в Москві та Вашингтоні й каже прямим текстом: вікно не просто зачинилося — його забили дошками щонайменше до лютого 2027 року. Найближчі вісім місяців жодних «содержательных» перемовин не буде.
І поки диванні аналітики шукають у цьому виключно зовнішні причини, реальність набагато прозаїчніша. Зовнішній дипломатичний глухий кут ідеально збігся з внутрішнім українським консенсусом, про який я вам таврував уже давно.
Схема була проста: спробувати проскочити вибори на бліцкригу під час короткої «літно-осінньої паузи». Але реальність внесла свої корективи. На Банковій сіли, тверезо порахували реальні рейтинги, звели баланс голосів, вчергове зважили фактор Залужного і прийшли до єдиного логічного висновку: виграти вибори прямо зараз для чинної команди неможливо. Політичний капітал проїдений, а гра у «кватирки» з Конституцією лише остаточно добила б легітимність влади в очах армії та Заходу.
А формула тут математично проста: якщо виграти вибори неможливо, а віддати владу — страшно, значить, вибори проводити не можна. А як не проводити вибори в законний спосіб? Правильно — продовжувати війну.
Ось так і народився цей дивний, цинічний, але залізобетонний консенсус:
Путін продовжує воювати, бо марить «Ялтою на двох» із Трампом (поки Китай тишком-нишком перетворює РФ на свій сировинний придаток).
Трамп не може нічого вирішити, бо суб'єктна Європа вмикає йому «холодний душ» і відмовляється знімати санкції за його першим свистком.
Українська влада з полегшенням закриває тему виборів, ховаючи свої електоральні страхи за об'єктивною неможливістю зупинити бойові дії.
ОТЖЕ:
Попереду — вісім місяців жорсткої, сухої математики ресурсів. Без магії, без секретних планів швидкого миру на коліні і без електоральних ілюзій. Кватирку зачинено. Працюємо далі.
🤔212😢125🤬31💯22❤19🙏7👍4🤷♂2
Forwarded from ПЕТРУШЕВСЬКИЙ
Гравець збірної США Балогун отримав червону картку і мав пропускати матч проти Бельгіі.
Але Трамп набрав кого треба (Інфантіно) і ФІФА скасували дискваліфікацію.
Йобаний цирк.
Йобане ФІФА.
Бельгія, рідненька, молю виєби їх.
Але Трамп набрав кого треба (Інфантіно) і ФІФА скасували дискваліфікацію.
Йобаний цирк.
Йобане ФІФА.
Бельгія, рідненька, молю виєби їх.
🤯221🤬123💯89👌25❤9😁7😱2
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Київ. Ракета на дитячому майданчику.
🤬402😢48💔14❤2😈1
Молдова втратила уряд.
У п'ятницю вранці прем'єр Александру Мунтяну несподівано подав у відставку — а це за конституцією означає відставку усіх інших міністрів. Це падіння уряду було значною мірою несподіваним, адже ще два дні тому прем'єр мав зовсім інші плани. Він анонсував заходи для подолання кризи, яка наростала в країні. А єдиними, хто вимагав його відставки, були представники опозиції.
У публічному повідомленні про відставку Мунтяну не зазначив жодних конкретних причин. Водночас його заява сформульована так, що кидає тінь на чинну владу Молдови, яка — натякає прем'єр — діє усупереч його принципам. "Коли я зрозумів, що більше не можу виконувати свої обов’язки відповідно до своїх принципів і переконань, я вирішив піти", — заявив він.
Джерело проблем, що зрештою призвели до відставки прем'єра, не є секретом, адже Молдову лихоманить добрих два тижні.
Ця історія розпочалася як доволі дрібна, але неприємна для влади проблема, пов'язана із браком перевірки компетенції державних призначенців. Та дуже швидко вона переросла у багатогранний корупційний скандал, який зачепив також родичів президентки Маї Санду.
Про корупцію особисто Санду не йдеться, але її дії також викликають питання.
Утім, навіть вона була змушена визнати, що йдеться про системні проблеми, а не про поодинокий інцидент.
А зважаючи на те, що чинна влада керує Молдовою уже понад п'ять років — вже давно немає можливості перевести відповідальність на попередників.
У керівній партії визнають, що йдеться про безпрецедентну загрозу. В її центрі — втрата довіри, що вже відбулася і може ще збільшитися. Причому проблема не лише у довірі до Санду особисто чи до її партії. На кону — суспільна підтримка європейського шляху Молдови.
Тож немає нічого дивного у тому, що головними критиками влади у цьому скандалі є антиєвропейські (а заодно часто проросійські) сили.
Є питання також до опозиційного політика-викривача, який особисто розкрутив цю історію.
Подробиці — у новому матеріалі Європейська правда 👇
📖 https://www.eurointegration.com.ua/articles/2026/07/3/7240940/
У п'ятницю вранці прем'єр Александру Мунтяну несподівано подав у відставку — а це за конституцією означає відставку усіх інших міністрів. Це падіння уряду було значною мірою несподіваним, адже ще два дні тому прем'єр мав зовсім інші плани. Він анонсував заходи для подолання кризи, яка наростала в країні. А єдиними, хто вимагав його відставки, були представники опозиції.
У публічному повідомленні про відставку Мунтяну не зазначив жодних конкретних причин. Водночас його заява сформульована так, що кидає тінь на чинну владу Молдови, яка — натякає прем'єр — діє усупереч його принципам. "Коли я зрозумів, що більше не можу виконувати свої обов’язки відповідно до своїх принципів і переконань, я вирішив піти", — заявив він.
Джерело проблем, що зрештою призвели до відставки прем'єра, не є секретом, адже Молдову лихоманить добрих два тижні.
Ця історія розпочалася як доволі дрібна, але неприємна для влади проблема, пов'язана із браком перевірки компетенції державних призначенців. Та дуже швидко вона переросла у багатогранний корупційний скандал, який зачепив також родичів президентки Маї Санду.
Про корупцію особисто Санду не йдеться, але її дії також викликають питання.
Утім, навіть вона була змушена визнати, що йдеться про системні проблеми, а не про поодинокий інцидент.
А зважаючи на те, що чинна влада керує Молдовою уже понад п'ять років — вже давно немає можливості перевести відповідальність на попередників.
У керівній партії визнають, що йдеться про безпрецедентну загрозу. В її центрі — втрата довіри, що вже відбулася і може ще збільшитися. Причому проблема не лише у довірі до Санду особисто чи до її партії. На кону — суспільна підтримка європейського шляху Молдови.
Тож немає нічого дивного у тому, що головними критиками влади у цьому скандалі є антиєвропейські (а заодно часто проросійські) сили.
Є питання також до опозиційного політика-викривача, який особисто розкрутив цю історію.
Подробиці — у новому матеріалі Європейська правда 👇
📖 https://www.eurointegration.com.ua/articles/2026/07/3/7240940/
😢169🤔121❤12👍2💯1