#RPG #LARP #Outlander #Scotland #comment

«Ключ у моїй руці, але дверей не існує»
«Tha an iuchair nam làimh, ach chan eil doras ann»

Початково не планував їхати (хоча десь ~місяць тому глянув перший сезон серіялу, щоб бути трохи в контексті), але відгукнувся на гарячу роль, бо попередній гравець (Маг) знявся за декілька днів до, а ще ряд людей принесли в особисті запрошення на пограти.

Взяв у Мага трохи (кілт, плащ, шкарпетки та трохи аксесуарів), потім Ескель з Май ще докинули добряче (сорочки, жилетка, медична коробка, колбочок стопіццот тощо), вдома знайшов короткий типу історичний кілт і забігли з Риж за шматком тканини в ТК для великого — і в принципі за півтора дня набрався комплект для персонажа.

На момент старту гри я був Александром МакДональдом, лердом Кеппоха і лікарем, але насправді — Джоном Кокрейном (сином того самого), лікарем із 11970-х, який ~двадцять п’ять років тому випадково провалився крізь камені у 11720-і. Там позичив чуже ім’я і життя, закінчив щойно створений медичний факультет Единбурга й поступово перетворився з людини, яка мріяла повернутися додому, на людину, для якої домом стала Шотландія XVIII століття.

За ці роки я встиг отримати набагато більше, ніж розраховував, — і майже все це втратити. Одружився з Ізабеллою Стюарт, коханням свого життя, став батьком трьох доньок. Старша, Гіллеас, загадково зникла дитиною біля давніх каменів; три роки тому від хвороби померла Ізабелла, причому я знав, що у XX столітті міг би її врятувати, але тут не зміг. 💔

Зі мною залишилися Маргарет та Айлін: першу я виховав своєю ученицею й фактично колегою-лікаркою, другій намагався дати право самій визначити власне життя.

І я знав, що наближається Куллоден. Якобітом я був не через віру в «божественне право» Стюартів, а тому, що це мій клан, моя родина і вже моя країна. За двадцять п’ять років я намагався потроху протягнути сюди шматочки майбутнього: санітарію й доказовий підхід до медицини, освіту жінок та більш сучасну організацію клану і війська. І тепер мав майже абсурдну мету — переконати людей не йти на битву, про яку вони ще не знають, що вона стане катастрофою, і перевірити головне питання персонажа: якщо ти знаєш історію наперед, чи справді можеш її змінити?! 🤔

І на старт гри я приїхав вдівцем, який не відпустив дружину; батьком, який панічно не хоче втратити ще когось; і лердом, який знає, що за кілька днів його світ має зламатися — і збирається з цим сперечатися!

Але спілкування з іншими лердами, та й самим принцом Чарлі, показує, шо ніт, моїх втручань виявилося недостатньо — Форт-Вільям, голодні та хворі люди, нестача їжі та фуражу, ігнор раціональних аргументів… Ок, зрозуміло, йдемо до Крейга Джона Кемпбелла, 5-го герцога Аргайла, з яким давно товаришуємо, хоч він і заядлий лояліст. Домовляюся з ним про підтримку, на військовій нараді політичному фарсі не поспішаю повідомляти про зміну позиції і трохи шпигую, коли лишаються вже військові і починається реальне планування і спроби врятувати ситуацію (і доповідаю про це).

Навколо несеться — ще таймтревелери, зокрема донька (!), що зникла 17 років тому. Щоб не спалили, пояснюємо її зникнення тим, що її продали работорговцям у Китай Цін. Старий (ще живий на той момент) лерд Сінклер (в замку якого ми всі зібралися) приймає її як гостю. Отруєння, загрози до мене, заручення молодшої, лікування та обстеження, наклеп на знахарку, відьомські танці, проведення дослідів і купа іншого. 🤪

Дружина у сні просить відпустити її і озирнутися навколо, пророцтво/видіння для сестри від сліпого Оррана Мензіса, і в цьому видінні я впізнаю себе, «підказка» від доньки (Мейзі леді Маргарет) щодо тітоньки Карен — і ось трохи романтики в ці скрутні часи. Що трохи шкодить деяким матрімоніяльним планам щодо мене, але та й таке. 😆

Ще пишу і надсилаю підтвердження моїх намірів щодо підтримки законного короля — бо однозначно лише герцогу сказав: в ньому я був впевнений, а щодо решти — не певен, де чиї шпигуни і хто на кому сидів і відповідно згодовував різні версії, що викликало потім питання. Вступаю до таємничого Ордену тамплієрів, рекомендую герцога як Верховного магістра для новоствореного Шотландського Риту ⛪️

І велика радість потім в епілозі:

Над полем ходить вітер, росте верес, а на каменях досі стоять імена Кемеронів, Маклінів, Кемпбелів, Сінклерів, Макінтошів.

Капітально переписати історію, відому Джону Александру, не вдалося, проте клан Макдональд із Кеппоху, який давно став йому рідним, він зміг вберегти. Землі продовжували модернізуватися, суттєво випереджаючи час, як у медицині (і науці в цілому), так і в ставленні до жінок і бідних.

Дуже дякую всім, хто створював, грав, допомагав чи був якось інакше дотичним до магії гри! 🏴󠁧󠁢󠁳󠁣󠁴󠁿