ПІВНІЧНІ ТЕРИТОРІЇ ЦЕ ЯПОНІЯ, КРИМ ЦЕ УКРАЇНА.

7 лютого дружня Японія відзначає День Північних територій. Боротьба за землі окуповані більшовиками не припиняється. Згадують і геноцид місцевого японського населення від якого безжально очистили його ж землю.

Лише в жовтні 2022 року, Україна визнала законні права дружньої держави на її власні терени, загарбані спільним ворогом. Кращє пізно ніж ніколи але таке затягування назавжди лишиться ганьбою для нас.

Маю честь пишатись тим, що з кінця 2010 - х років був ініціатором акцій спрямованих на підтримку японського народа та імператора в їх справедливій боротьбі за загарбані більшовицькими дикунами землі.

До зустрічі на землях Зеленого клину друзі - японці. Боротьба триває.

(Фото з першої акції в Україні з приводу повернення Північних територій).

КОРОЛЬ, ЯКОГО МИ ТАК І НЕ ЗАСЛУЖИЛИ

Сьогодні народився Ерцгерцог Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбурґ-Лотаринзький, більш відомий як Василь Вишиваний, принц дому Габсбургів-Лотаринзьких, палкий український патріот, неофіційний претендент на корону Русі-України.

Чоловік, який волею Провидіння був ідеально підготовлений, щоб заснувати нову династію для нашого народу, але так і не посів належного йому місця. В цьому не було його провини, просто не тільки потенційний король повинен заслуговувати корони, народові теж треба заслужити право на короля. На жаль, у вирішальний момент, ми виявились не на висоті положення.

Василь Вишиваний все життя присвятив нашому народові, і вороги України його закатували саме за те, що бачили в ньому нашого короля. Навіть знаходячись в кайданах, будучи старим та хворим, він викликав в них той природний жах, який лев викликає в безпородного собаки.

Ніхто не може звільнити короля від його головного обов'язку — боронити свій народ. І ніхто не може відняти його основний превілей — померти за свій народ. Василь Вишиваний боронив наш народ силою свого меча та силою пера дипломата і поклав своє життя за нього. Він виконав все, що мусив король, а ось нам варто задуматись над нашою історичною долею. Наступних помилок Провидіння нам не пробачить.

О хмари, що в сторони рідні ідете,
Гуцулів від мене вітайте -
О птиці, що в гори на південь пливете
З вітанням од їх повертайте.

В неволі самотній я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори -
І, зданий на ласку судьби, тут нудьгую
Мій Боже, дай знести це горе.

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями -
І воля народів, щаслива година
Братерство воскресне між нами.

Мабуть, цим віршем Вільгельм фон Габсбург-Лотарінген найповніше виразив свої почуття до України. Згадаєм і ми їх в його день народження.

Річниця Павлопіль-Широкинської наступальної операції.

На світанку 10 лютого 2015-го року розпочалася одна з найбільш зухвалих та успішних наступальних операцій часів АТО. «Азов» здійснив стрімку атаку на лінію укріплень противника між Павлополем та Широкиним. Ці населені пункти на схід від Маріуполя були взяті впродовж дня, так само як Комінтернове, Бердянське та Лебединське.

Для відбиття наступу російська сторона була змушена застосувати резерви, призначені для розвитку власної ініціативи під Дебальцевим, а також втратила вигідні позиції для розгортання наступу на Маріуполь. Жорстокі бої тривали до 15 лютого, при значній перевазі російської сторони в техніці та особовому складі. 15 лютого, у зв’язку з перемир’ям, узгодженим у Мінську, активна фаза Павлопіль-Широкинської наступальної операції була припинена та розпочалося позиційне протистояння.

За п’ять днів боїв «Азов» зазнав значних втрат, десятеро наших побратимів віддали своє життя. Але росіяни та їхні посібники були відкинуті від Маріуполя на понад 20 км, що унеможливило подальший терор проти мирного населення міста.

Павлопіль-Широкинська наступальна операція стала прикладом того, як звитяга бійців, навіть за умови браку важкої техніки та артилерії, дозволяє підрозділу досягти мети й вибити ворога з позицій, які він нахабно вважав своїми.

https://www.facebook.com/share/p/1DGK2Wtt7X/

​13 лютого народився Його Світлість пан Гетьманич Данило Скоропадський.

Він не просто гідно продовжив справу батька, але й зміг добитись чимало самостійно. Він сам по собі став явищем, що підтверджує вірність ідеї спадкового гетьманату. Його боротьба була спрямована на єднання всіх українців, в незалежності від політичних переконань.

Гетьманич лишив нас у розквіті сил, і версія того, що його було вбито більшовиками, набуває вірогідності з кожним роком. Хоча він не продовжив династію, він дав нам приклад самої гетьманської ідеї, що завжди матиме універсальне значення.

Пам'ять про гетьманича Данила повинна не лише нагадувати нам про те блискуче майбутнє, що відняли в нас ворожі сили. Вона повинна бути свідченням сили нашої гетьманської ідеї. Вона повинна бути дороговказом в те майбутнє, яке ще не пізно захистити.

@EdYurchenko 🎓

ЗУСТРІЧ ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ВИСОКОСТІ ШАХЗАДЕ КІР РЕЗА ПЕХЛЕВІ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ.

Дещо несподівана та дуже приємна та важлива подія.

По - перше, явна демонстрація української суб'єктнрсті. Ісламська Республіка припустилась помилки кинувши виклик Києву. Отже Київ обрав шлях заміни режиму на більш вигідний українцям. Ми не реагуємо на навколишній світ як примітивна одноклітинна форма життя, ми впливаємо на нього у власних інтересах.

По - друге, грамотна ставка саме на монархічну іранську опозицію. Це має суто прагматичний вимір, адже про - шахська опозиція відчутно сильніше за ліву. Але також важливо зі світоглядної та стратегічної точки зору.

Насправді міжнародні ліві та ліволіберальні кола симпатизують іранським лівим, колишнім партнерам ісламістів по революції 1979 року, які потім щє й відзначились війною проти Ірана на боці Саддама Хусейна (монархісти тоді відмовились від збройної боротьби адже це була загроза для Ірану як такого). Антирейтинг ліваків є колосальним і більшість іранців їх ніколи не прийме. Але вони гарно вписуються в "хотілки прогресивної громадськості"

Дуже важливо, що Україна зробила ставку саме на національні іранські сили, а не підписалась на черговий лівацький цирк.

І третє, можливо найголовніше. Хоча нинішня монархічна опозиція позиціонує себе як прозахідна та демократична, сама логіка її боротьби та потенційної реставрації Шахіншахської державності виведе її на національний та суб'єктний шлях.

Отже ми маємо шанс не просто на "не ворожий про західний режим", а на новий Іран конкретно зорієнтований на союз з Києвом, а не з абстрактною "світовою демократичною спільнотою".

Саме на цьому наполягали класики української геополітики.

" Боротьба за Іранський поміст — це найважніше завдання чорноморських країн. Бо Чорне море — внутрішнє море і зв'язане протоками з Середзем'ям, теж внутрішнім морем. Здобуття Царгородської протоки — це не вихід, потім треба здобувати вихід з Егейського, а пізніше із Східного Середзем'я. Тою дорогою йшов Митридат Евпатор і мусив затриматись коло Родосу. Там задержиться кожен завойовник. Є один вихід у широкий світ для чорноморських країн – Іранським помостом. "

©️ Юрій Липа

ПРО ХІРУРГІЮ ТА "ДОБРИХ ТА ЗЛИХ" ЧУЖИНСЬКИХ ДІЯЧІВ.

Одному хворому не пощастило з лікарнею, на яку він розраховував. Настільки розраховував, що вважав стосунки з цією лікарнею одним з основних завдань свого життя. Навіть офіційний документ склав, де було прямо прописано, що сенс його життя — це стати постійним клієнтом об'єднання приватних клінік, де ця була найбільшою.

Але коли він сильно травмував ногу, головний хірург не поспішав йому допомагати. Хворий не міг адекватно оплатити лікування, тому "добрий" хірург вирішив, що краще не заморочуватись й здійснити ампутацію. Тим не менш він заявив хворому, що ампутація це неприйнятне рішення і він буде з ним до самого кінця. Не в сенсі до летального, а до одужання, яке мусить здійснитись, бо так правильно.

Відсутність полегшення він чесно пояснював неадекватністю ліків. Але надавати адекватні відмовлявся через відсутність одноголосно підписаного рецепту та боязнь ескалації з мікробами, які ту ногу отруювали.

А доки хворий очікував допомогу, хірург надавав йому різні ліки, які полегшували стан, але не лікували. За задумом "доброго" хірурга, мусила початись гангрена і хворий попрохав би про ампутацію сам.

Потім замість "доброго" хірурга прийшов "злий", який одразу сказав, що ногу треба різати. Лікувати її дорого, неперспективно, а в хірурга немає часу й гроші витрачати він не збирається. Оскільки ампутація вимагатиме певних зусиль, новий хірург почав вимагати переписати на нього половину квартири хворого. Ну, в якості оплати за те, що ногу акуратно відріжуть.

Хворий нарешті зрозумів, що в цій клініці ловити немає чого і покульгав звідти. Тепер в нього з'явився реальний шанс знайти адекватні ліки і одужати. Але разом з тим не менш реальний шанс не тільки лишитись без ноги, але й померти, якщо не пощастить. Життя воно таке, неоднозначне.

П. С. Ну а "доброго" хірурга звільнили не просто так. Він незрозуміло куди витрачав кошти та напустив в лікарню пацюків, які все загадили й кидались на персонал. І навіть на нашому нещасному хворому примудрився списати купу ліків, які незрозуміло де поділись.

Так що злий хірург був таки чесніше і принаймні саму лікарню любив щиро (на відміну від її клієнтів).

Але мудаками були обидва.

«Все національне — наше»
©️ Філіп Орлеанський, граф паризький, спадкоємець французької корони

«Будую Україну для всіх і з усіма»
©️ Його Світлість Гетьманич Данило Скоропадський

@EdYurchenko 🎓

Війна за одного чужинця проти іншого, це сумна необхідність для Нації позбавленої державності.

Могло бути значно гірше. Історія переповнена прикладами, коли поневолені народи не примушували до війни, а навпаки забороняли їм бути військовими.

Період тимчасового занепаду нашої державності тривав не одне покоління. Але на щастя кошмару демілітаризації ми уникли, хоч і ціною цілих морів доброї української крові.

Коли прийшов час визволення, українці розпочали боротьбу за своє майбутнє, зберігши головну засаду своєї ідентичності - мілітарність. Якби нас перетворили в народ здегенерованих пацифістів, ніякої державності ми б точно не мали, а скоро за все, взагалі б вже не існували.

Хижак на ланцюгу має шанс здобути волю, а баран є бараном хоч в загоні, хоч "на волі".

ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ КУБАНІ

Сьогодні виповнюється 108 років від проголошення Самостійної  Кубанської Народної Республіки, третього (враховуючи ЗУНР) українського державного утворення доби Перших національно-визвольних змагань. Розпочавши процес злуки з Українською Державою, вона так його і не завершила, але це не скасовує загальноукраїнського значення цих історичних подій.

Кубань була, є і буде українською землею, так само як будь-який інший наш регіон, від Галичини до Слобожанщини й від Полтавщини до Тавриди. Крім того, про необхідність її визволення владно каже не тільки поклик національної справедливості, але й елементарний геополітичний розрахунок. Без української Кубані ми залишимось з росіянами на Чорному морі та без виходу на Кавказ.
Якщо без Криму Україна - це «тіло без ніг», як вірно сформулював Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман Павло Скоропадський. То без Кубані Україна це дорогий автомобіль з відкритими дверима і вставленим ключем. Пряме запрошення для небажаних гостей.

Нехай цей день стане нам постійним нагадуванням про справжні цілі нашого протистояння з необільшовицькою московщиною.

@EdYurchenko 🎓

​​17  лютого 1998 року пішов в вічність Ернст Юнгер

Воїн, філософ, літератор, футуролог, ідеолог і просто шукач пригод. За свої 102 роки він ніколи не відмовляв собі ані в екстремальному досвіді, ані в небезпеці. На жаль, смерть чекає кожного з нас, і за ним вона прийшла теж.

Але життя Ернста Юнгера було не менш насиченим, ніж деякі національні історії (не кажучи про родинні). І водночас таке ультраавтентичне існування не заважало йому бути тонким та передбачливим теоретиком, який явно випереджав свій час.

Цікаво буде спостерігати, як його передбачення та прогнози будуть реалізовуватись по мірі розгортання нашої непростої доби.

@EdYurchenko 🎓

ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ

(Минулорічний текст, що зберіг актуальність)

Сьогодні весь православний світ відзначає прощену неділю та спомин про вигнання Адама з Едема. Я вирішив проілюструвати текст давнім православним символом – Адамовою головою.

Я прошу пробачення у всіх, кого образив чи іншим чином засмутив. А всіх, хто вважає, що міг образити мене, запевняю, що не тримаю на них образи.

Крім того згадуючи страшну трагедію вигнання прабатьків з Раю, не забуваймо, що спомином про неї розпочинається Великий піст, що веде нас до радості Воскресіння в свято Великодня. Саме тому Адамова голова — це не символ смерті, а нагадування про те, що по той бік життя нас чекає Життя справжнє. Це дуже корисно згадувати саме зараз, коли ніхто з нас не може бути впевненим в тому, що буде жив принаймні завтра.

В прощену неділю, постає питання, а як нам ставитись до наших ворогів? Чи можемо ми прощати тих, хто вбиває не тільки наших воїнів, але й мирних людей, включно з маленькими дітьми і священниками?

Я не є представником кліру, тому просто озвучу, без власних трактувань, давно сформульовану в православній традиції позицію: «прощати ворогів особистих, воювати проти ворогів Вітчизни, ненавидіти ворогів Божих».

Варто додати, що знищення ворогів на війні може й не супроводжуватись ненавистю, більш того, її відсутність є позитивною. Але ця жорстока необхідність ніколи не відкидалась в традиційному християнстві, а пацифізм є проблемою «толстовців» й інших єретиків.

Давайте прощати один одного і боронити Україну в міру даних кожному сил.

З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, – бо з нами Бог!
Почуйте всі аж до краю землі, – бо з нами Бог!
Могутні, покоряйтеся, – бо з нами Бог!
Задумуйте задуми, та вони не вдадуться, – бо з нами Бог!
Давайте накази, та вони не здійсняться, – бо з нами Бог!
Господа сил – його шануйте як святого, – бо з нами Бог!
Його ви маєте боятися, перед ним маєте тремтіти, – бо з нами Бог!
Він – камінь спотикання і скеля падіння, – бо з нами Бог!
Надіятися буду на Господа, і він спасе мене, – бо з нами Бог!
Ось сам я і діти, що їх дав мені Господь, – бо з нами Бог!
Народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике, – бо з нами Бог!
Над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло, – бо з нами Бог!

@EdYurchenko 🎓

ВСІХ З 23 ЛЮТОГО !

Славетний день перемоги військ друга українців – Його імператорської і королівської величності імператора  Вільгельма – над більшовицьми дикунами під Псковом та Нарвою !

РІЧНИЦЯ ВБИВСТВА ДАНИЛА СКОРОПАДСЬКОГО

23 лютого 1957 року несподівано помер спадкоємець гетьманської булави, голова династії Скоропадських, Його Світлість Данило Павлович Скоропадський.

Не старий чоловік без важких захворювань навряд чи помре ось так просто.

Особливо, якщо його ненавидять і бояться в Кремлі.

Особливо, якщо він зміг налагодити взаємодію з ОУНівцями, припинивши ворожнечу між двома флангами правої еміграції.

Особливо, якщо одруження за лічені місяці і він повинен продовжити династію. Між іншим, династична правонаступність стала таки реальністю в гетьманському русі, навіть незважаючи на відсутність реальної державної влади.

Особливо, якщо найширші кола позаполітичної української еміграції все більше довіряють саме йому, а не мутним діячам «демократичних кіл» з їх істериками, чварами і політичною імпотентністю.

Особливо, якщо саме після його смерті послідовно вбивають Льва Ребета, а трохи пізніше й Степана Бандеру, порозуміння з яким гетьманича настільки лякало червону Москву (та й її агентів або «корисних ідіотів» з українського середовища, яким не була потрібна Україна «якщо не буде вона соціалістичною»).

Не буває таких смертей просто так...

Але втративши гетьманича, ми не втратили ані гетьманської ідеї, ані обов'язків перед династією.
Скоропадські пішли, але вони нам залишили зразок істинного державництва та вірне бачення порятунку України.

«У нас є різні партії, й кожна з них має в своєму складі багатьох чесних українських патріотів – треба намагатися всіх їх єднати для служби нації».

«Переді мною, як зверхником Гетьманського Руху, стоїть завдання: принести Гетьманську Ідею на суд українського народу».

Ось, що заповів нам гетьманич. Ми повинні боротись за єднання українців як Нації та зберегти гетьманську ідею, яка в стратегічній перспективі єдина може забезпечити виживання, а втім і панування українства.

@EdYurchenko🎓

СЛОВО КОМАНДИРА КОРПУСУ ДО 4-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ КРУПНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ.

Впродовж усіх чотирьох років повномасштабної війни українські солдати, сержанти та офіцери щодня демонструють, що попри нестачу особового складу, зброї та ресурсів, чинити ефективний опір переважаючим силам противника можливо, якщо правильно визначати пріоритети. Це і має стати головним висновком та уроком останніх чотирьох років — ключовим фактором, який визначає результат цієї війни, є не залізо, гроші чи технології, а люди.

Люди, які в надскладних умовах під цілодобовими обстрілами відбивають штурми противника, контратакують, поповнюють обмінний фонд. Люди, які під вогнем прямо на полі бою рятують життя поранених побратимів. Люди, які працюють в тилу на десятках різних посад заради того, аби бійцям в окопах було хоча б трохи легше. Люди, які докладають усіх зусиль на всіх можливих рівнях, аби наші полонені повернулись додому.

Кожен із них міг втекти, сховатись, не брати на себе цю відповідальність, відмовитись ризикувати життям та здоров’ям. Але вже п’ятий рік сотні тисяч людей вперто стоять на своєму. Завдяки цим людям, їхнім рішенням та самовідданості Україна має можливість продовжувати жити та боротись. І саме тому Україна має щодня пам’ятати, хто є її найбільшою цінністю, і ставитись до цих людей належним чином.

Вся система «Азову», починаючи від підготовки особового складу і планування операцій, закінчуючи забезпеченням своєчасної медичної допомоги пораненим та великою інфраструктурою довкола підрозділу, побудована саме за цією логікою — життя та здоров’я особового складу є нашою головною, найбільшою цінністю. Всебічний розвиток особового складу, постійне навчання, побудова зрозумілих процесів всередині підрозділу, які мають полегшувати роботу військовослужбовців, а не створювати додаткове навантаження — усьому цьому в «Азові» завжди приділялася максимальна увага. Успіхи «Азову» на полі бою підтверджують, що напрямок було обрано правильний.

Лише той підрозділ, в якому командири на кожній ланці бачать у своїх підлеглих не ресурс для реалізації своїх кар’єрних амбіцій, а людей, за яких вони несуть відповідальність, яких вони мають навчити, підтримати та забезпечити всім необхідним, може бути ефективним на полі бою, може розвиватись та бути прикладом для інших. Таким «Азов» був перед початком повномасштабного вторгнення, і таким він залишається і сьогодні. Я пишаюсь тим, що офіцери всіх бригад 1-го корпусу НГУ «Азов» поділяють це бачення.

Усі ми сьогодні маємо об’єднатись довкола спільної справи, постійно навчатись один у одного та бути достатньо гнучкими, аби мати можливість швидко адаптовуватись до нових умов війни. Інакше — України не буде. Ворог розуміє, що розбрат серед українців — це єдиний шанс для нього реалізувати свої плани та окупувати нашу державу, і робить все, аби розділити нас. Не допустити це розділення та продовжувати сумлінно виконувати свою роботу, пам’ятаючи про наші цінності і наші пріоритети — те, на чому ми маємо сконцентруватись сьогодні.

© Полковник Денис Прокопенко, командир 1-го Корпусу Національної гвардії України "Азов".

Вітаю Героя України Дениса Прокопенка з першим генеральським званням !

СЬОГОДНІ РОКОВИНИ ВЕЛИКОГО ЖОЗЕФА ДЕ МЕСТРА.

205 років тому, пішов в Вічність один з історично (і не тільки) перших правих філософів, джерело ідей та натхнення Мораса, Донцова, Еволи та багатьох інших своїх духовних нащадків....

До цього дня декілька цитат "вчителя правої думки" (за влучним висловом Юліуса Еволи)

«Варварське невігластво, без сумніву, управляло чималим числом політичних установ; але вчене варварство, систематична жорстокість, обдумана розбещеність і особливо невіра ніколи нічого не створювали. Молодість веде до зрілості; розкладання не веде ні до чого.»

«Щоб зробити французьку Революцію, потрібно було повалити релігію, принизити мораль, порушити всі права власності і піти на всілякі злочини; до цього диявольського підприємства треба було залучити таку силу-силенну порочних людей, що навряд чи коли-небудь стільки пороків з'єднувалися для будь-якого спільного злодіяння.»

«Однак справжні плоди людської натури - мистецтва, науки, великі підприємства, високі задуми, мужні чесноти - залежать особливо від стану війни. Відомо, що ніколи нації так не піднімаються до досяжних для себе вершин своєї величі, як після тривалих і кривавих воєн.»

«На кожну націю, як і на кожного індивіда, покладена місія, яка підлягає виконанню.»

«Не знаю, яке життя негідника, я ніколи ним не був; але життя порядної людини - огидне.»

«Ніхто з тих, у кого немає сина, не знає, що таке війна.»

«Перед воїнами, цими знаряддями війни, завжди схиляються, як перед виконавцями великого вищого порядку міроправленія, що вимагає очисної жертви.»

«Людина, полишена сама на себе, занадто порочна, щоб бути вільною.»

«Уміння чекати - великий секрет успіху.»

«Немає більшого невдахи, ніж той, хто ніколи не страждав.»

ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВ'Я.

І не забуваємо в цей день про сьогоднішнє свято. Більше тисячі років тому православні захистили чистоту своєї віри.

Радісно усвідомлювати, що навіть в сучасному божевільному світі, присутня безперечна, повна, кришталево чиста Істина - наша православна віра. І доля нашого народу, з унікальної Ласки Божої, з цією Істиною нерозривно переплетена.

«Пречистому Твоєму образові поклоняємось, Милосердний, благаючи прощення провин наших, Христе Боже, бо Ти з волі Своєї Тілом зійшов на хрест, щоб визволити створених Тобою з ворожої неволі. Тому вдячно співаємо Тобі: Ти радістю наповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ.»

https://youtu.be/PMwnszpEj3U?si=v-E5KfAIu7xiCICm

Цікава тема з цікавим гостем та цікавим ведучим.

Річниця створення 1-го корпусу Національної гвардії України "Азов".

Мілітарна потуга, яка вже зараз є об'єктивно сильнішою за більшість НАТОвських армій. Але ж це не межа, адже кількісний та якісний розвиток триває.

А починалось все 12 років тому, ранньої весни 2014 року, з декількох десятків партизан, які боронили Україну з декількома "стволами" та арматурою. Коли 5 травня було нарешті офіційно створено добровольчий батальйон, і вдалось нарешті розпочати нормальне озброєння стрілецькою зброєю, це вважали величезним досягненням...

Коли переконують, що Україна чогось там "не може досягти" та їй не судилося бути Великою Державою, просто треба подивитися на шлях "Азову".

І цей шлях лише починається....

«Особисто я, чим старшим стаю, тим більше мене тягнуть великі, позачасові традиції Православної Церкви»... «Вони єдині, кого не зіпсувала огидна політкоректність».

“Personally, the older I get, the more I am drawn to the great, timeless traditions of the Orthodox Church,” ..... “They are the only ones who have not been corrupted by loathsome political correctness.”

© Його Королівська Високість Принц Чарльз Філіп Артур Джордж, Принц Уельський, в листі до близького друга Дадлі Поплака ( Dudley Poplak), 1998 рік.

У день народження Кобзаря публікую свою вже класичну статтю про світогляд Шевченка.
Старим читачам — освіжити пам'ять, новим — до ознайомлення.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО: МІЖ СТИХІЙНИМ ТРАДИЦІОНАЛІЗМОМ ТА ТЕОРЕТИЧНИМ МОДЕРНІЗМОМ

@EdYurchenko 🎓