Там ще ЦДАВО виставили просто тьму документів про Софію Русову до її 170-річчя.

Далі фото по-порядку

Колективна фотографія, зроблена напередодні від’їзду Микити Шаповала до Америки. Серед присутніх — Софія Русова. 10 квітня 1930 р.

Пам’ятне фото під час святкування ювілею Спиридона Черкасенка. Серед присутніх — Софія Русова. 7 липня 1930 р.

Пам’ятне фото під час святкування ювілею Никифора Григорієва. Серед присутніх — Софія Русова. 22 лютого 1933 р.

Фотографія Софії Русової з Михайлом Обідним. Без позначення дати

17 травня 1920 року керуючий справами голови ВЧК в Одесі Зільберман пише рапорт Феліксу Дзержинському про безчинства, що творяться в місті:

«... 15 мая, во время моего пребывания в Одесской Губчека, председателем последней тов.Реденсом и председателем Губкомрартии тов.Яном были арестованы местные ответственные советские работники члены К.П.У.  Янов и Хирш и намечены аресты ряда других ответственных работников по обвинению в участии /а вышеупомянутые двое и в организации/ под видом вечеринки ночного кутежа, в котором приняло участие около сорока человек, в том числе лица определенно политически враждебного лагеря и группа интернациональных кокоток. По словам свидетелей кутеж носил характер афинского вечера и должен был стоить несколько сотен тысяч /до полумиллиона/ рублей.

Вечер был организован в помещении занимаемом Советским учреждением /Представительством наркоминдел/ и сопровождался оркестром музыки. Подробное разследование производится Губчека ускоренным темпом в полном контакте с Губкомпартии в лице своего председателя, который настаивает на суровой каре виновных вплоть до расстрела...»

Певно, товариша Зільбермана і голову губкому партії не запросили на вечірку — і вони образилися.

Рапорт отримав відгук у Москві, про що свідчить мандат, виданий майбутньому наркому НКВД УСРР Балицькому, якого направили до Одеси для розслідування та покарання винних. Під мандатом стоять підписи Фелікса Дзержинського, Християна Раковського та Василя Манцева.

До речі, чекіст Зільберман, який написав рапорт, зробив непогану кар’єру і навіть помер своєю смертю в Москві наприкінці 70-х. Нагороджений у 1940 році за участь в операції з розстрілу поляків у Катині.

Опублікував Костянтин Богуславський

Джерело: Архів СБУ

21 лютого 2000 р. у Києві упокоїлася 80-річна Олена Апанович, історикиня, дослідниця козаччини. Учениця Михайла Брайчевського.

Її батько – білорус, мати – з польських шляхтичів. До 16 років Олена не знала жодного українського слова. А в 1972-у її вигнали з роботи за «український буржуазний націоналізм».

До 25 років вона нічого й не чула про запорожців. У 60-і Апанович вважали найкращим дослідником історії українського козацтва, «єдиним козаком у вітчизняній історичній науці».

Каґебісти, у документах так і написали спершу, що звільнена через націоналістичні погляди, а потім вказали формальну підставу - скорочення штатів.

Джерело: Архів СБУ

Можливо хтось бачив такий серіал як "Ліквідація" про післявоєнну бандитську Одесу.

Ось натрапив на документ, що розповідає про одну із операцій у грудні 1945 р.

Можна собі уявити масштаби. До операції було залучено 8936 осіб (цікаво, що втч 1063 двірників :-) )

Затримано було 3459 осіб. (з них проституток - 71, що менше ніж військових без документів)))) - 158)

Більше деталей в документі.

Джерело: Архів СБУ

Дата 23 лютого може цілком асоціюватися в нашій історичній пам’яті із раптовою смертю за загадкових обставин гетьманича Данила Скоропадського у Лондоні в 1957 році.

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є справа на нього під назвою «Валет». Там є багато цікавого. Про тривалу поїздку до США і Канади, зустрічі з Фордом і Сікорським.

У спецповідомленні НКВД СРСР від 29 грудня 1937 року під назвою «Про воєнну роботу гетьманців у Америці», адресованій голові Єжову і з підписом сумнозвісного Павла Судоплатова, йдеться про досі невідомі факти.

Зокрема, зазначається, що Д. Скоропадський розгорнув у Америці активну діяльність серед української еміграції, спрямовану на підготовку військових кадрів. «З цією метою на озері Мічіган, – зазначається у спецповідомленні, – створена військова база, де формується український легіон із колишн. військових української армії.
База має у своєму розпорядженні підводні човни застарілого зразка, танки, літаки і військове спорядження для підготовки військових спеціалістів.
Гетьманська група в Америці субсидується американським фінансистами, зокрема Фордом».
А в Німеччині зустрічався з Бандерою, говорили про пошук шляхів порозуміння.

У довідці під назвою «Про перебування Скоропадського Данила у Західній Німеччині», що надійшла з москви до Києва у грудні 1948 року, йдеться про те, що він завдяки цій поїздці набув багато прихильників серед різних політичних кіл. «Це проявилося, – зазначається в документі, – не стільки в тому, що на офіційних прийомах його вітали представники націоналістів, а особливо в тому, що виникла тенденція бачити в ньому символ національного об’єднання. Партійні противники гетьманців також опинилися на боці Скоропадського. Крім того, його зовнішність, дипломатичний такт, ораторський талант сприяли набуттю ним особистих прихильників (після заяви про прихід в організацію гетьманців жінок). Бандерівцям приписують фразу: «Якби наш Бандера був таким, як гетьманич».

Крім цієї інформації, в документі увага акцентується на виступі гетьманича перед українськими студентами Мюнхенського університету, під час якого він заявив: «Доля України не вирішується в політичних суперечках, які відбуваються в кабінетах. Доля України вирішуватиметься на полі бою, і я сподіваюся зустрітися з вами там».

Не зайве нагадати, що саме в той період кремлівське керівництво санкціонувало застосування спецзасобів для ліквідації українських діячів за кордоном. У тому ж 1957 році так убили Лева Ребета, двома роками пізніше - Степана Бандеру. Чи міг поповнити цей список Данило Скоропадський, якому після вечері в ресторані раптово стало зле, а вранці наступного дня він помер? Цілком міг. Він помер у розквіті сил, маючи добре здоров’я. Йому було лише 52 роки. Медичний висновок констатував, що причиною смерті був крововилив у мозок, хоча посмертного розтину при цьому не робили.

Текст Олександр Скрипник

Джерело: Архів СЗРУ

Це прекрасна доповідна на мою думку)))

1979 рік, м. Київ, КҐБ вирішили перевірити столичні ресторани і доповісти очільнику республіканського КҐБ і Компартії.

Секс, наркотики і рок-н-рол (?) За останнє не знаю, але чекісти обурювалися, що за гроші можна замовити в музикантів "низькопробні закордонні твори".

До слова, музиканти називались КОМА - Київське об'єднання музикальних ансамблів.

А на першій сторінці чекісти спішили доповісти, що євреї навіть замовляли "сім сорок".

Одним словом, читайте)))))

Джерело: Архів СБУ