Пам'ятаєте я неодноразово писав тут про таку структуру під ковпаком КҐБ як "За повернення на батьківщину".
Берлінська "наживка": як совєти малювали рай на руїнах людських доль
Подивіться на ці пожовклі сторінки. Перед вами — зразки витонченої чекістської брехні: газети «За повернення на Батьківщину» (українською) та «За вяртанне на Радзіму» (білоруською) за 1956–1957 роки.
Поки тисячі українців та білорусів каралися в таборах ГУЛАГу, а західний світ оговтувався від жахів Другої світової, совєтська пропагандистська машина працювала на повну потужність, щоб заманити емігрантів та «переміщених осіб» (DP) назад у залізні обійми СССР.
Що було на "гачку"?
На сторінках, які ви бачите на фото, — суцільна ідилія:
«Рівноправна і щаслива»: Розповіді про неймовірні права жінок, безкоштовну медицину та «турботу держави».
«Яни з радасцю едуць дамоў»: Постановні фото щасливих репатріантів, які нібито повертаються з Аргентини чи США до «процвітаючого» колгоспного раю.
Культурна ширма: Статті про нові симфонії, концерти та «щасливе дитинство».
Це була спеціально розроблена психологічна операція. Газети розповсюджувалися в таборах для переміщених осіб у Європі, їх підкидали в поштові скриньки емігрантів, намагаючись зіграти на ностальгії та зневірі.
Де фабрикували ці ілюзії?
Центр цієї «фабрики снів» знаходився не в Києві чи Мінську, а в самому лігві — у совєтській зоні окупації Берліна. Редакція комітету «За повернення на Батьківщину», яким керували кадровий генерал КГБ Ніколай Міхайлов та колишні колаборанти, що пішли на службу до Москви, розташовувалася за адресою:
📍 Berlin NW 7, Schadowstraße 1b.
Джерело: Архів ОУН. - Бібліотека. - Газети. - Інв. № 71-72
Берлінська "наживка": як совєти малювали рай на руїнах людських доль
Подивіться на ці пожовклі сторінки. Перед вами — зразки витонченої чекістської брехні: газети «За повернення на Батьківщину» (українською) та «За вяртанне на Радзіму» (білоруською) за 1956–1957 роки.
Поки тисячі українців та білорусів каралися в таборах ГУЛАГу, а західний світ оговтувався від жахів Другої світової, совєтська пропагандистська машина працювала на повну потужність, щоб заманити емігрантів та «переміщених осіб» (DP) назад у залізні обійми СССР.
Що було на "гачку"?
На сторінках, які ви бачите на фото, — суцільна ідилія:
«Рівноправна і щаслива»: Розповіді про неймовірні права жінок, безкоштовну медицину та «турботу держави».
«Яни з радасцю едуць дамоў»: Постановні фото щасливих репатріантів, які нібито повертаються з Аргентини чи США до «процвітаючого» колгоспного раю.
Культурна ширма: Статті про нові симфонії, концерти та «щасливе дитинство».
Це була спеціально розроблена психологічна операція. Газети розповсюджувалися в таборах для переміщених осіб у Європі, їх підкидали в поштові скриньки емігрантів, намагаючись зіграти на ностальгії та зневірі.
Де фабрикували ці ілюзії?
Центр цієї «фабрики снів» знаходився не в Києві чи Мінську, а в самому лігві — у совєтській зоні окупації Берліна. Редакція комітету «За повернення на Батьківщину», яким керували кадровий генерал КГБ Ніколай Міхайлов та колишні колаборанти, що пішли на службу до Москви, розташовувалася за адресою:
📍 Berlin NW 7, Schadowstraße 1b.
Джерело: Архів ОУН. - Бібліотека. - Газети. - Інв. № 71-72
😢28👍4
Ми в коментарях із @Serhii_lex розговорилися за Винниченка і Петлюру. І про те, що Винниченко гімнюк.
Думаю, що хтось та й бачив цю печатку. Але розповім.
Дивіться, Петлюру "йдуть" із Генерального секретаріату військових справ. Він, до його честі, не образився, а почав формувати бойовий підрозділ - Гайдамацький кіш Слобідської України. Котрий добрячу роль зіграв у подіях 1918-го.
І тут увага на печатку Петлюри. Уряд (див. Винниченко) дозволили формування цього коша лише тимчасово. Ібо нам армії не треба, міліцію давай.
🤦🤦🤦
Думаю, що хтось та й бачив цю печатку. Але розповім.
Дивіться, Петлюру "йдуть" із Генерального секретаріату військових справ. Він, до його честі, не образився, а почав формувати бойовий підрозділ - Гайдамацький кіш Слобідської України. Котрий добрячу роль зіграв у подіях 1918-го.
І тут увага на печатку Петлюри. Уряд (див. Винниченко) дозволили формування цього коша лише тимчасово. Ібо нам армії не треба, міліцію давай.
🤦🤦🤦
😁18👍15😢1
Нещодавно трошки шукав інформації про уродженців України, котрі воювали у 10-й танковій дивізії СС "Фрундзберг".
Тут публікую світлини командного складу дивізія під час святкування у Львові, котрі свого часу віднайшов Олександр Шевцов.
А ще помітив цікаву деталь. Добра частина вояків, котрі пішли до цієї дивізії були з Одещини. Вочевидь через присутність німецької меншини у цьому регіоні.
Джерела: Bundesarchiv, Архів СБУ
Тут публікую світлини командного складу дивізія під час святкування у Львові, котрі свого часу віднайшов Олександр Шевцов.
А ще помітив цікаву деталь. Добра частина вояків, котрі пішли до цієї дивізії були з Одещини. Вочевидь через присутність німецької меншини у цьому регіоні.
Джерела: Bundesarchiv, Архів СБУ
👍30❤6👎1
Завжди цікаво знати, якими були провідні та й рядові націоналісти у житті, як сприймалися іншими?
Любов Крюченко, рідна сестра Уляни Крюченко - дружини Василя Кука, хоча не була такою активною, як Уляна, у підпіллі, але добре знала провідників.
Її характеристика членів Крайового проводу ПівдСУЗ.
"Безіменний" - це Василь Кук.
"Арсен" - Петро Дужий.
"Граб" - Ярослав Петречко.
Опублікував: Павло Хобот
Джерело: Архів СБУ
Любов Крюченко, рідна сестра Уляни Крюченко - дружини Василя Кука, хоча не була такою активною, як Уляна, у підпіллі, але добре знала провідників.
Її характеристика членів Крайового проводу ПівдСУЗ.
"Безіменний" - це Василь Кук.
"Арсен" - Петро Дужий.
"Граб" - Ярослав Петречко.
Опублікував: Павло Хобот
Джерело: Архів СБУ
👍19❤5
Сьогодні минає 170 років від дня народження Софії Русової (1856–1940) – громадської діячки, однієї з фундаторок українського жіночого руху, члена Української Центральної Ради, педагогині, популяризаторки ідеї націоналізації шкільної та позашкільної освіти в Україні, письменниці, публіцистки, мемуаристки, перекладачки.
У фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки зберігаються різнопланові документи, пов’язані з життям та діяльністю Софії Русової. Це, зокрема, її листування з рідними та з багатьма відомими представниками української діаспори, а також з емігрантськими та міжнародними громадськими організаціями й установами, рукописи статей і наукових праць, примірник книги «Наші визначні жінки», перевиданої Союзом українок Канади в 1945 році, світлини, візитівки, особисті документи членів родини тощо.
Особливе місце серед цього документального масиву належить особистим щоденникам С. Русової, що охоплюють період 1931–1932 та 1934–1939 років і є важливим джерелом для вивчення історії української еміграції.
У фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки зберігаються різнопланові документи, пов’язані з життям та діяльністю Софії Русової. Це, зокрема, її листування з рідними та з багатьма відомими представниками української діаспори, а також з емігрантськими та міжнародними громадськими організаціями й установами, рукописи статей і наукових праць, примірник книги «Наші визначні жінки», перевиданої Союзом українок Канади в 1945 році, світлини, візитівки, особисті документи членів родини тощо.
Особливе місце серед цього документального масиву належить особистим щоденникам С. Русової, що охоплюють період 1931–1932 та 1934–1939 років і є важливим джерелом для вивчення історії української еміграції.
❤42